Про благодійність, людей, підлітків, освіту, насущні проблеми, життя та щастя – говоримо із у недавньому минулому журналістом, а нині засновником Благодійного Фонду «Імпульс.UA» Миколою Колодяжним.

Сьогодні свято милосердя, безкорисливості, доброти – Міжнародний День благодійності. Благодійна діяльність – це там, де добровільно, безкорисливо, усвідомлено протягають руку допомоги нужденним.

Заняття благодійністю не вимірюється в фінансовому еквіваленті, в нагороду за цю діяльність люди мають чесне добре ім’я, яке поважається у суспільстві. Коли ще розповідати про таких людей і їх справи, як не у День благодійності?!

Нещодавно когорта запорізьких благодійників поповнилася ще одним офіційно зареєстрованим благодійним фондом, який допомагає підліткам у складних життєвих ситуаціях повірити в себе та відчути внутрішнє відчуття польоту.
Про благодійність, людей, підлітків, освіту, насущні проблеми, життя та щастя – говоримо із у недавньому минулому журналістом, а нині засновником Благодійного Фонду «Імпульс.UA» Миколою Колодяжним.

 Пане Миколо, вітаємо Вас із Міжнародним Днем благодійності. Те, що Ви робите для дітей заслуговує найвищої нагороди. Давайте трохи поговоримо про Вашу діяльність. Розкажіть, як і чому Ви створили Благодійний фонд «Імпульс.UA»?

— Благодійний фонд «Імпульс.UA», який я очолюю, офіційно зареєстрований два місяці тому, але діяльністю, яка пов’язана з фондом займаюсь уже більше півроку.
У вересні минулого року мені запропонували взяти на себе координацію освітнього проекту для дітей у складних життєвих обставинах, і я погодився.

Уже через кілька місяців роботи, відчув, що це для мене не просто технічна робота з координації проекту, це те, до чого на разі прагне моє серце, моя душа і що відповідає моєму внутрішньому покликанню. Це допомога у розвитку, соціалізації, гармонізації у всіх відношеннях дітей, які пережили у своєму житті проблеми різного рівня складності. У деяких із них ці проблеми ще остаточно не вирішені.

 Благодійна і громадська діяльність така обширна і така багатогранна. Чому Ви вирішили опікуватися саме дітьми?

— Бо добре пам’ятаю себе у тому ж віці, в якому зараз наші учні. Це були складні 90-ті. Ми жили дуже скрутно. Хоча батьки багато працювали, та платили копійки. Тато шукав додаткову працю, аби заробити на мішок цибулі. Це були злидні, які переживали багато українських родин, і ми в тому числі. Було важко і матеріально, і психологічно. А потім батьки розлучилися.

Саме тоді, я пообіцяв собі, якщо мені в житті вдасться вибитися в люди, то допомагатиму дітям, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. Тепер розумію, що життя підсвідомо привело мене до цього. Мені близькі проблеми цих дітей, бо колись я сам подібне пережив.

 З якими проблемами до Вас сьогодні приходять діти?

— Вони скуті, закриті, бояться висловлюватися, говорити, подекуди бояться, що над ними сміятимуться. Досить часто підлітки говорять про те, що класний керівник ненавидить увесь їх клас. Причина тому – нелюбов до дітей. Це відображається на них.

У багатьох дітей в нашій групі серйозні проблеми зі здоров’ям. Вони проводять багато часу у лікарнях, це також ускладнює їх адаптацію у школі, класі.
Серед проблем сучасності, це і вічні проблеми «батьки-діти». Зараз у наших учнів перехідний період, тому їм, як ніколи потрібна підтримка.

У частини із них немає батьків, їх виховують опікуни – бабусі, дідусі. Ця різниця у віці між поколіннями теж призводить до непорозуміння.

Ми всіляко допомагаємо дітям «вибиратися зі своїх панцерів» і відкриватися до світу та сонця.

 Яким чином допомагаєте підліткам долати ці проблеми?

— Ми готуємо програму таким чином, щоб кожна дитина мала можливість себе проявити. Проводимо різні інтерактивні руханки, розговорюємо їх, даємо багато завдань про захоплення – фільми, книги, музику, про те, що їх самих цікавить.

Запрошуємо багато різних гостей, які приходять з бесідами, майстер-класами, тренінгами. Чим більше діти зустрічаються з незнайомими людьми, з якими можна поспілкуватися, тим легше їм буде проявляти себе у різних життєвих ситуаціях. Також періодично ми проводимо виїзні заходи, як на свіжому повітрі, так і на інших локаціях.

Я бачу нашу діяльність значно ширшою, ніж просто вивчення англійської мови. На разі, у нас проходить багато занять із психологами, соціальними педагогами, ми організовуємо для дітей тренінги з ораторського мистецтва, акторської майстерності та інші. Це ті напрямки, які допомагають дитині всебічно розвиватися.

 Розкажіть історію пов’язану з дітьми, яка знайшла відгук у Вашому серці.

— У нас є дівчинка. Вона живе в неповній небагатій родині. Її виховує мама. У дівчинки інвалідність, і до того ж, вони переселенці.

Ця дитина прийшла до нас минулого року на конкурсний відбір. У неї була слабенька англійська, а сама вона – сором’язлива і налякана.

Ми довго думали – брати-не брати її, та зрештою взяли і озвучили вголос наявні проблеми. Дівчинка заплакала. Я її заспокоїв, сказав, що беру в проект, за умови, якщо вона додатково навчатиметься. Дитина посміхнулася. Заплакала мама і почала дякувати…

Спочатку ця дівчинка була непомітна, тихенька, а зараз почала розкриватися і проявляти свої ораторські здібності. Сьогодні вона стає більш спокійною та впевненою.

 Чи можливо ще дітям долучитися до Вашого проекту? Яким чином це можна зробити?

— На разі, до нашої групи з вивчення англійської мови, ми долучаємо ще двох підлітків. Це мають бути діти віком від 13 до 15 років, які належать до категорії малозабезпечених сімей або сімей у складних життєвих обставинах та мають бажання поглиблено вивчати англійську мову. Заявки для участі приймаються до 9 вересня. Детальна інформація про проект та перелік необхідних документів є на нашому сайті (http://impulsua.org/).

 Уже визначилися, що робитимете по закінченню проекту?

— Поки до цього ані морально, ані інтелектуально не готовий. Бо дуже прикипів до цих дітей.

Нещодавно одна дівчинка з нашої групи виїхала на подальше навчання до Чехії. Це виявилося для мене такою несподіванкою, ніби щось рідне від серця відірвали. Навіть не знаю, що я робитиму, коли закінчиться програма і вони всі розлетяться. Тут два варіанти – або в листопаді наберу нову групу, і когорта моїх підопічних поповниться, або поїду прес-офіцером у зону АТО. Щоб переключитись на нове життя.

 Спираючись на особистий досвід, яку оцінку можете дати сучасній шкільній освіті в Україні?

— На жаль, у нас залишається пострадянська система навчання, яка продовжує орієнтуватися на виховання відмінників – на кілька учнів, які у недалекому майбутньому будуть медалістами, олімпіадниками. У кожній школі є учні на яких робиться акцент, з ними скрізь їздять, їх усюди показують, у той час, як школярі, що випадають з процесу, мало кого хвилюють.

Якось один європейський волонтер сказав: «Ми робимо про суспільство висновки не за тим, чого досягають найсильніші, а за тим, як суспільство допомагає реалізуватися слабкішим». Згоден з ним на сто відсотків.

Саме тому, ми хочемо допомогти кожній дитині, незалежно від її здібностей та потенціалу, використовуючи те, що в неї є і розвинути це так, аби ця дитина виросла щасливою та самодостатньою людиною.

 Якби у Вас була можливість кардинально щось змінити, щоб це було?

— Система освіти. Адже, те, як зараз навчають дітей залежить від того, якою буде наша держава.

На мою думку, для ефективного навчання у класі має бути не більше 12 учнів, аби кожному можна було приділити належну увагу. По-друге, інтерактив та розвиток життєвих, комунікативних навичок у кожного учня. По-третє, фізичний розвитку організму. Наприклад, ввести у школах курси йоги, як інструмент, що дозволяє привести себе до нормального стану.

І найголовніше, право навчати дітей має бути привілеєм для людини, яка дійсно довела, що її навички, життєві цінності, принципи та особистісні якості дійсно ведуть до успіху. Дітям необхідні уроки життя і уроки щастя – на перших вони вчитимуться, як жити, на других – заради чого жити.
Якщо вже зараз запровадити у освіті ці підходи, то через 20-30 років зміниться і обличчя України.

Автор: Іра Ярко спеціально для Yarko production